Питання-Відповіді

У чому полягає різниця між ВІЛ та СНІД?

Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) – це ретровірус, який вражає клітини імунної системи. Він атакує Т-хелпери (різновид лімфоцитів), що містять білок CD4, які відіграють провідну роль у формуванні імунної відповіді. У разі, якщо лікування не відбувається, ВІЛ відтворюється дуже стрімко (зі швидкістю від 10 до 100 мільярдів нових вірусів на день), й надалі спричиняє загибель здорових клітин та послаблює опірність організму.

Протягом кількох років руйнування клітин відбувається непомітно для людини. Та коли рівень CD4+ лімфоцитів у крові стає менш ніж 200 одиниць на кубічний міліметр, це призводить до тяжкого перебігу опортуністичних інфекцій (інфекцій, яким імунна система зазвичай дає відсіч). Стан, що розвився на тлі зараження ВІЛ і характеризується, зокрема, численними опортуністичними інфекціями, називають синдромом набутого імунодефіциту (СНІД).

Варто зауважити, що не кожне зараження вірусом імунодефіциту призводить до СНІДу. Водночас усі люди з діагностованим синдромом набутого імунодефіциту заражені ВІЛ.


Чи правда, що ВІЛ-інфіковані люди живуть лише кілька років?

Незважаючи на те, що вірус імунодефіциту людини може спричинити розвиток СНІДу і, як наслідок, смерть, середня тривалість життя заражених ВІЛ-інфекцією практично така сама, як і здорових людей. Одне із досліджень (його результати були опубліковані у The British Medical Journal) засвідчило, що інфікований, якому тепер 25, може розраховувати прожити до 60 років у разі адекватного лікування. Згідно з іншою науковою роботою, середня тривалість життя тих, хто заражений ВІЛ, становить від 71 до 75 років.


Чи можна заразитися ВІЛ/СНІД повітряно-крапельним шляхом? Випивши з однієї склянки з хворим? Через поцілунок?

Ні, зараження можливе лише під час вагінального, анального й орального сексу, у разі потрапляння зараженої крові в кровообіг здорової людини (наприклад, під час вживання ін’єкційних наркотиків) і від матері до дитини (під час пологів та годування грудним молоком). Перенесення вірусу через випадковий укол відбувається вкрай рідко: ризик захворіти ВІЛ-інфекцією, якщо голкою користувалася хвора людина, – 0,3%.


Якщо випадково наступити у парку на голку інфікованого наркомана, чи відбудеться зараження?

ВІЛ може жити поза організмом лише кілька хвилин. Якби ВІЛ жив поза організмом протягом багатьох годин або днів (у своїх природних концентраціях), ми б неодмінно спостерігали випадки побутового зараження, а їх не буває.


А через укуси комах ВІЛ передається? Наприклад, комара. Там же кров...

ВІЛ – вірус імунодефіциту людини, він може жити й розмножуватися тільки в людському організмі, тож комахи не можуть передавати цей вірус. До того ж, попри поширений міф, кров людини не може потрапити у чужий кровообіг під час укусу комара.


Чи обов’язково хвора людина миттєво заражає ВІЛ/СНІДом здорову?

Ні, не обов’язково. Є люди з вродженим імунітетом до ВІЛ. Точніше, з мутацією клітин, яка не дозволяє вірусу пройти. Крім того, сильний імунітет здорової людини здатний відторгнути вірус.


Чи всі ВІЛ-інфіковані жінки народжують хворих дітей?

Ні, не всі, але ризик дуже високий. Хоча не кожна ВІЛ-позитивна жінка передає вірус своїй дитині, проте цей шлях передачі є основним способом інфікування дітей ВІЛ. 90% дітей, у яких було виявлено ВІЛ, інфікували їхні ж матері. Передача вірусу може відбутися до, під час або після пологів: під час вагітності, особливо на пізніх термінах, плід може інфікуватися ВІЛ через плаценту (15-25% усіх випадків зараження дітей); під час пологів дитина може заразитися ВІЛ, що міститься в секреті пологових шляхів (60- 85%); під час грудного вигодовування дитина може інфікуватися вірусом, що міститься у молоці або крові матері (12-25%).

Є терапія, здатна захистити дитину від ВІЛ. Для зниження ризику інфікування дитини ВІЛ необхідно:

-  призначати АРВ-препарати матері під час вагітності, пологів, а також дитині одразу після народження;

-  раціонально вести пологи (у разі потреби – здійснити плановий цісарський розтин);

-  годувати дитину адаптованою молочною сумішшю замість грудного молока.


Чи можна вилікуватися від ВІЛ?

Науці не відомі випадки зцілення від ВІЛ-інфекції: захворювання або є фатальним (на стадії СНІДу), або хронічним (з постійним прийомом ліків). Однак без «винятків» не обійшлося. Тімоті Рей Браун, якого також називають «берлінським пацієнтом», поліпшив свій стан завдяки двом пересадкам клітин кісткового мозку від донора, що мав вроджену опірність до ВІЛ. Це сталося у 2007-2008 рр. Вважається, що клітини з генною мутацією заселили імунну систему Тімоті й дозволили йому припинити приймати ліки. Втім, те, що «берлінський пацієнт» живе без антиретровірусної терапії й не має проблем зі здоров’ям, не значить, що ВІЛ-інфекцію цілком перемогли. Можливо, вірус причаївся і лише суттєво зменшив активність.

Пацієнт з міста Трентон (США, штат Нью-Джерсі) також зміг припинити приймати ліки, однак для цього йому не довелося проходити через таку складну й ризиковану операцію (летальність при трансплантації кісткового мозку – 30%). Натомість вчені попрацювали з його власними генами: на лейкоцити пацієнта впливали за допомогою спеціальної технології, завдяки якій вони почали утворювати протеїн, що руйнує ген CCR5 (мутація цього гену робить людей опірними до ВІЛ). Експеримент виявився вдалим, й інфікована людина змогла обходитися без терапії. Але не все однозначно. Схожа маніпуляція з генами ще п’ятьох людей не призвела до очікуваного результату. Ймовірно, як припускають експерти, кожен другий ген CCR5 пацієнта з Трентона міг мати спадкову мутацію, що спростила їхнє завдання.

Є й інші випадки: вчені змогли позбавити немовля від ВІЛ, почавши агресивну антиретровірусну терапію наступного дня після його народження. Лікування дівчинки тривало 18 місяців, але було припинене. Тепер, коли дитині майже 3,5 роки, в її крові не виявлено слідів активного вірусу. Водночас далеко не всі дослідники згодні з тим, що сталося цілковите й незворотне зцілення. Одні вчені посилаються на низьку ефективність тестів на ВІЛ у осіб, молодших за 18 місяців (тобто не зрозуміло, чи була дитина хвора), інші впевнені, що вірус досі присутній в організмі дівчинки, й називають те, що сталося, «тривалою ремісією» або «функціональним видужанням». Їхні сумніви зрозумілі. Нещодавно стало відомо, що черговий експеримент, який нібито призвів до видужання двох хворих, провалився. Два пацієнти з Бостона, як і Тімоті Браун, перенесли пересадку клітин кісткового мозку (щоправда, від донорів, які не мали резистивності до ВІЛ). Певний час вони могли обходитися без прийому антиретровірусних препаратів, однак, згідно з найновішими даними, хвороба все ж таки маніфестувала.