Історії дітей, що постраждали внаслідок війни

11.05.22

Ми всі любимо слухати історії про наших дітей. Це завжди гордість, любов та ніжність. Дитячі витівки. Дитячі успіхи та здобутки. Це ті історії, які заряджають позитивом та гарним настоєм.

Але війна змінила нас, наших дітей та історії про них. Тепер від почутого холоне кров навіть у найбільш витривалих та стійких дорослих.

Кіра Обединська та Ілля Матвієнко. З колись сучасного і прогресивного, а сьогодні знищеного вщент Маріуполя.

Кіра. Народилась у щасливій родині, але вже в перший рік свого життя втратила маму. Росла з люблячим батьком у родині спортсменів, а у 12 років втратила тата і була викраденою та вивезеною на непідконтрольну Україні територію.
Батько Кіри – колишній капітан збірної України з водного поло Євген Обединський, був вбитий на балконі власної квартири в Маріуполі, коли чергував, щоб повідомляти про пожежі та руйнування від обстрілів. Російські військові вистрілили йому в голову.
Кіра ж з іншими цивільними маріупольцями намагалась втекти з міста пішки. Дорогою інша дитина підірвалась на міні, а Кіра отримала поранення осколками у вухо. Все обличчя було у крові. Звідти її вивезли спочатку до Мангуша, а далі в лікарню до окупованого Донецька. Там дівчинці вийняли осколки з вуха.

Олександр Обединський, дідусь Кіри, – заслужений тренер України з водного поло. Він з дружиною змогли залишити Маріуполь та виїхати в Чернівці. Окупанти погрожували дідусеві, що вивезуть Кіру в Росію, як сироту і оформлять в дитячий будинок.
Проте історія Кіри з Маріуполя закінчилась щасливо. Дідусь зумів в найкоротші терміни оформити опіку над дівчинкою, а органи української влади доклали максимальних зусиль, аби дідусь зміг забрати дитину на територію України. Для цього йому довелось подолати виснажливий маршрут: з Києва в Польщу потягом, далі літаком до Туреччини, звідти літаком у Москву, з Москви потягом у Ростов, а далі автомобілем в Донецьк. Забрати дитину особисто – такою була вимога російських військових.
Зараз Кіра перебуває зі своїм дідусем в НДСЛ «ОХМАТДИТ» в Києві. З нею працюють психологи. Про батька з нею не говорять. Проте вона не випускає з рук єдину річ, яка залишилась їй від найріднішої людини – татів телефон. Психо-емоційний стан дівчинки є важким. Вона постійно питає, чи можуть бути в Києві обстріли та бомбардування. І дуже лякається, коли дідусь хоч ненадовго залишає її саму.

Ілля. Ілля з мамою намагались втекти від бомбардувань в Маріуполі і потрапили під обстріл. Маму поранило в голову, а Іллі розірвало ногу. Мама зуміла дотягнути 10-річного сина до будинку знайомої. Де, лежачи удвох з пораненим сином на дивані та обіймаючи його, померла. Знайома, зрозумівши, що у жінки вже немає пульсу, забрала дитину.
Наступного дня Іллю забрали російські військові. Спочатку до Новоазовська, а потім до Донецька. Ілля отримав надзвичайно важкі поранення ноги. Лікарі хотіли провести ампутацію і обговорювали це при хлопчику. Він був у свідомості і все чув. Але нога залишалась рухомою і ампутацію замінили на операцію.

Іллю, як і Кіру, хотіли вивезти на територію Росії як сироту і віддати на всиновлення. Але за внука боролась бабуся. А також боролась українська влада. Бабусі Іллі довелось подолати той самий шлях, що й дідусеві Кіри, аби забрати дитину додому.
Наразі хлопчик перебуває в Києві. Лікарі обстежили ногу Іллі. Попри значне ушкодження задньої поверхні стегна, він може рухати пальцями ноги, а це означає, що функція збережена й Ілля зможе ходити, пройшовши довге лікування. Ілля – боєць. Позитивний, контактний та комунікабельний. Але коли він залишається наодинці, то його настрій швидко погіршується. З хлопчиком працюють психологи «ОХМАТДИТУ». А бабуся не залишає внука самого ні на хвилину.

А це Данило з Чернігова. Веселий та кмітливий першокласник, який з великою охотою ходив до школи, а з-поміж інших предметів найбільше любив математику. Повномасштабне вторгнення російських військ в Україну застало Сашка з мамою Наталею та батьком Олександром вдома. Однією з перших постраждала школа, в якій вчився хлопчик. А вже за тиждень від початку війни у квартирі, де жила родина зникло опалення та світло. Через кілька днів по тому не стало і води. Про запас у сім’ї залишалось лише декілька літрів води. Вижити в таких умовах було неможливо, тому було вирішено, що батько піде шукати воду, а мама з хлопчиком заховаються у бомбосховищі.

Проте, як тільки вони вийшли з будинку, розпочався обстріл. Біля них розірвалась касетна міна. Все навколо почало вибухати. В будинку повилітали шибки. Всі попадали на землю. Батьки намагались прикрити собою сина.
6-річний Данило отримав важкі поранення живота, множинні осколкові поранення ніг, перелом нижньої кінцівки, 2 уламки попали дитині у спину. Батьки також отримали поранення. Мамі осколки зачепили артерію. А батько важкі поранення ніг.
Даню, маму і тата доправили у різні лікарні міста. 6-річного хлопчика лікарі записали, як «невідомий». Протягом чотирьох днів батьки не знали, де їхня дитина. Оскільки у кожного були важкі поранення, пересуватись ніхто з батьків не міг. Протягом 16 днів вони не бачились. Проте батьки зуміли розшукати сина.
Через важке поранення кишківника, Дані видалили 60 см органу лікарі з Чернігова. Волонтери допомогли родині евакуюватись до Києва. Зараз сім’я в повному складі перебуває у відділенні ортопедії та травматології НДСЛ «ОХМАТДИТ». Спеціалісти прооперували постраждалих та дістали осколки. Попереду на Даню та його батьків чекає тривале лікування та реабілітація.

Історії наших дітей сьогодні надзвичайно болючі. Проте наша гордість, любов та ніжність до них вічні і незнищенні. І ми – дорослі зробимо все від нас залежне, щоб повернути кожній дитині посмішку, впевненість та довіру до цього світу. Попереду на нас чекає перемога. І дзвінкий дитячий сміх. І дитячі пустощі та витівки.

А поки з постраждалими дітьми працюють психологи з проекту «Орден Фенікса»*, надаючи підтримку та допомогу.

*Орден Фенікса – програма з надання кризової психологічної підтримки та реабілітації постраждалих від війни українських дітей.
В рамках проекту розробляються методології за участю провідних профільних фахівців та інституцій з США, Ізраїлю та України; створюється єдиний центр навчання, стажування та сертифікації дитячих кризових психологів в Україні; створюється фахова мережа кризових психологів, яка вже працює з найтяжчими дітьми з найбільш постраждалих районів, де ведуться бойові дії; закордонна реабілітація постраждалих дітей, які пережили смерть близьких, перенесли поранення, акти насильства та інші травмуючі дії.

Підписатися

Готові за нами підглядати? Будьте в курсі всіх новин!
У наших листах вони дійсно хороші.

+

ЯК ОТРИМАТИ ДОПОМОГУ:

Якщо вашій лікарні необхідна допомога медикаментами під час війни, будь ласка, створіть короткий перелік потрібних позицій у вордівському файлі. 

Заповніть анкету нижче та завантажте файл.

При винекненні будь-яких питань, пишіть нам  info@smallheartwithart.org 

Ми спробуємо зробити те, що в наших силах! 

Завантажити файл