“Жалість не повертає до життя і не мотивує”: вчителька “Школи Супергероїв” про навчання дітей у лікарнях

14.07.22

Галина Лучик приєдналася до команди вчителів “Школи Супергероїв” у Києві восени 2021 року, де стала викладати хімію, екологію, біологію та природознавство. А вже під час війни Галина взяла на себе відповідальність бути координаторкою київської школи та тримає на собі комунікацію із вчителями і навчальний процес. Наразі навчання відновлене у київському Охматдиті – тут навчається понад 30 маленьких пацієнтів щомісяця.

З дипломом банкіра та успішною викладацькою кар’єрою в університеті, Галина вирішила йти за покликом душі та обрала для себе роботу лікарняного вчителя. Її вибір є невипадковим, адже середню школу вона закінчувала, перебуваючи в лікарні, і на власному досвіді знає проблеми дітей, яких від освіти відірвала хвороба.

Кураторкою проєкту “Школи Супергероїв” є ведуча 1+1 та загальнонаціонального марафону Єдині новини, YouTube блогерка Наталія Мосейчук.

 

“Я точно знаю, яке світло надії горить у маленьких сердечках”

Чому стали вчителем і погодилися працювати у “Школі Супергероїв”?

Я особисто лікарняна дитина, багато часу, проведеного в лікарні, як пацієнтки, з дитячого віку сформувало в мене мрію, ще десь років в десять – стати лікарем. Моя бабуся була операційною медсестрою, і я мріяла стати хірургом. Однак, складна хвороба в 15 років змінила кардинально плани на життя. Я стала банкіром за професією, мене залишили викладати на кафедрі після навчання облікові дисципліни. Це був початок моєї науково-педагогічної діяльності та роботи зі студентами. Пізніше я вирішила наблизити себе до наук, що дійсно були цікавими мені в шкільному віці, але хвороба змінила плани, і я стала вчителькою біології та хімії. 2018 року якось натрапила у соцмережах на пост “Школи Супергероїв”, цього дня на парі зі студентами ми якось почали обговорювати, чим відрізняється мрія від цілі в житті. І тоді я сказала, що маю мрію – працювати лікарняною вчителькою. Я написала до школи листа і ми почали співпрацю. На сьогодні маю проблеми зі здоров’ям, як і все своє свідоме життя. Мені здається, що точно розумію, що відчувають такі дітки, і точно знаю, яке світло надії горить у їхніх маленьких сердечках.

Ви маєте особистий досвід отримання освіти у лікарні?

Я неодноразово була пацієнткою і в дитячому, і в дорослому віці. Коли я хворіла, то не відвідала жодного уроку у 10 і 11 класах. І я мала право на освіту у формі самоосвіти. Зі мною працювала лише вчителька української мови та мама, і більше з вчителів ніхто не допомагав мені опановувати матеріал. Важко було повертатися в суспільство, ти відвикаєш від людей, якщо з тобою ніхто не спілкується, коли ти їсиш не так, як всі, п’єш не так, як всі. А навчання – це коли ти спілкуєшся, дізнаєшся нове, доводиш свою думку. Навчання – це коли ти особистість. Мені було дуже соромно, що я пропустила два роки навчання, я намагалася це приховати, я думаю, що сьогодні для тих людей, які мене знають, це відкриття. Я просто навчилася жити далі. Я намагаюся сьогодні дітям в “Охматдиті” допомогти жити далі, стати мотиваторкою, другом, прикладом – це, напевно, занадто голосно сказано, але десь так.

Як відреагували навколишні на ваше рішення піти працювати лікарняною вчителькою?

Швидше відмовляли, чомусь людям видніше… Психологічно важко, негативні емоції, переживання, страх, стрес – це все ті емоції, які має, на думку людей, переживати лікарняний вчитель. Насправді це не так. Від лікарняного вчителя завжди чекають і сподіваються на позитивні емоції на уроках та нові знання.

Дітям потрібно щоб суспільство прийняло їх такими, як вони є

Багато вчителів уникають роботи з дітьми у лікарнях, адже це емоційно важко. Найпоширеніша перша реакція  – жалість і сльози.

Ми повинні розуміти, що дітям, які хворіють, мають складні діагнози чи хронічні захворювання, насправді не потрібна наша жалість. Багато людей казало мені, що як я можу, хіба мені їх не жаль, от вони б не змогли працювати лікарняними вчителями, бо жаліли б діток і все. Уявіть – всі тебе жаліють, бо ти хворий. Мій учень Олексійчик, з яким я індивідуально працюю – це вже частинка мого життя, моя рідна людинка. Але на початку нашої роботи він дуже себе жалів, і важко було його змотивувати відновити навчальний процес. Діткам у лікарні потрібна наша мотивація, наша підтримка, відчуття життя, а не існування. Їм потрібно, щоб суспільство готове було їх прийняти такими, як вони є, і надати рівні права, в першу чергу, на освіту.  Вони мають вирости, як особистості, що, попри все, можуть, вміють, знають. Жалість – не стимул, вона не повертає до життя, вона не мотивує.

Чи траплялися у вашій практиці випадки, коли ваш учень ішов з життя?

Учень – ні, на щастя моє велике. Але в перший рік моєї роботи з життя пішов студент, який важко хворів. Я не знала про його хворобу, я бачила, що він відвідує заняття рідко і з’являється на милицях, але і гадки не мала, що все так серйозно. Я і сьогодні докоряю собі в тому, що не поставила йому таку кількість балів до іспиту, щоб забезпечити відмінний результат, бо екзамен приймала не я, а інший викладач.

Педагогічна практика формує власні підходи.  Які викладацькі “лайфгаки” маєте ви?

Основне правило – це приходити до дітей на урок чи до студентів на пару з посмішкою, і ніхто не має знати про твій настрій і переживання. Таким чином, всі працюють і з позитивом відкривають світ нових знань.

Чим вражають вас під час занять діти?

Якось на уроці з фінансової грамотності ми складали індивідуальний бюджет і, на жаль, всі діти передбачили у витратах “конверт на ліки”. Можливо, на перший погляд, ця історія сумна, але вдалося перетворити її на мотивувальну. Кожен із них зрозумів, що варто управляти доходами так, щоб мати можливість забезпечити собі належне лікування і мати сили продовжувати працювати, розвиватися і досягати успіху.

Які інновації ви хотіли б запровадити у системі надання освітніх послуг у лікарнях?

Є бажання продовжити та реалізувати педагогічні напрацювання моєї мами щодо блочно-рейтингової системи оцінювання і контролю знань. Мама – мій педагогічний приклад, мій наставник, звичайно, до її рівня мені довго ще треба рости. Вона впровадила свій формат цієї системи та кілька десятків років успішно її використовувала під час викладання хімії в школі. Я нещодавно вже сформувала, як її можна адаптувати до лікарняних умов. Зазвичай, коли чують якісь такі назви, то думають, що такі технології в педагогіці працюють лише з сильними учнями, але це не так.

Ваші плани та амбіції, як розвиватиметеся у професії? 

Є два актуальні напрямки, над якими працюю – це авторський курс з фінансової грамотності та авторський курс з екологічної культури для діток. Нове покоління – нові виклики, нове бачення і сприйняття, все починається з кожного із нас. І мабуть, все ж таки захист кандидатської дисертації, яка вже написана і довго чекає на свій час.

 

Довідка:

“Школа Супергероїв” – це освітній проєкт, заснований 2016 року громадською організацією “Маленьке серце з мистецтвом”. Його мета – забезпечення конституційного права на освіту дітей, що перебувають на стаціонарному лікуванні в медичних закладах.  Кураторкою “Школи Супергероїв” є Наталія Мосейчук, ведуча 1+1 і марафону “Єдиних новин”. 

Вона допомагає рухати реформу шкіл в лікарнях разом з командою благодійної ініціативи “Право на освіту” і 1+1 медіа. 

Від 2019 року за соціальною франшизою філії “Школи Супергероїв” відкриті у восьми лікарнях Києва, Житомира, Херсона, Дніпра, Харкова та Хмельницького.

 

Першоджерело статті TSN.ua

Підписатися

Готові за нами підглядати? Будьте в курсі всіх новин!
У наших листах вони дійсно хороші.

+

ЯК ОТРИМАТИ ДОПОМОГУ:

Якщо вашій лікарні необхідна допомога медикаментами під час війни, будь ласка, створіть короткий перелік потрібних позицій у вордівському файлі. 

Заповніть анкету нижче та завантажте файл.

При винекненні будь-яких питань, пишіть нам  info@smallheartwithart.org 

Ми спробуємо зробити те, що в наших силах! 

Завантажити файл